«Психоемоційна підтримка в навчанні іноземної мови: виклики та рішення»

13 травня в нашому коледжі відбувся воркшоп «Психоемоційна підтримка в навчанні іноземної мови: виклики та рішення» для студентів 2–4 курсів.

Організаторами заходу стали студенти коледжу — Анастасія Бараніченко, Микола Дорундяк і Марія Карп’юк  та  викладач циклової комісії іноземних мов Валентина Юріївна Кравчук. Вони підготували воркшоп на основі найцікавіших ідей із серії вебінарів Джудіт Б. О’Лафлін (США) — міжнародної експертки з підтримки учнів, які мають травматичний досвід.

Під час воркшопу ми говорили про те, як учитель може розпізнати “мову поведінки” дитини, чому агресія чи відстороненість — це не “проблема”, а сигнал, і як створити середовище, де учня не карають за його біль, а підтримують.

 Обговорили важливі теми:
— як виявляється травма в учнів на уроці;
— що таке резильєнтність і як її формувати в дітях;
— як вчителю не “згоріти”, підтримуючи інших;
— чому турбота про себе — це частина професії, а не розкіш.

Особливо вразила модель «Я маю – Я є – Я можу» — вона проста, зрозуміла й дуже дієва.
А ще — чесна думка: вчитель теж людина. Ми маємо право бути втомленими, маємо потребу у відновленні. І тільки турбота про себе дозволяє турбуватись про інших.

Дякуємо всім студентам за глибокі думки, приклади з життя й бажання ставати вчителями, які бачать серцем.

“Психоемоційна підтримка в навчанні іноземної мови: виклики та рішення”

Воркшоп для студентів 2–3 курсів

На основі матеріалів вебінарів

Джудіт Б. О’Локлін (США),

січень–лютий 2025 року

Успішно завершилася серія вебінарів Джудіт Б. О’Локлін про підтримку учнів з травматичним досвідом

Детальніше про перший вебінар

Особисто мене найбільше вразила лекція «Підтримка студентів-іммігрантів з травматичним досвідом». Пані Джудіт дуже чітко пояснила, що за звичною на перший погляд поведінкою (наприклад, агресією чи замкнутістю) часто ховається біль, страх або невпевненість. Вона наголошувала: ми не повинні сприймати таких учнів як «проблемних». Наше завдання — побачити джерело поведінки, зрозуміти дитину і допомогти їй.

Особливу увагу приділила темі стійкості — як важливої якості, яку ми, як педагоги, маємо розвивати в наших учнях, особливо тих, що мають досвід травми.

Вона наголосила, що стійкість — це не лише здатність вистояти, але й уміння адаптуватися, зростати, ставити під сумнів обставини та знаходити в собі сили рухатись далі. Це не просто про “виживання” — це про процвітання попри труднощі.

Пані Джудіт поділилася низкою характеристик, які допомагають формувати стійкість у студентів:

• 🔹 Орієнтація на сильні сторони — допомагає дітям бачити свої ресурси, а не лише проблеми.
• 🔹 Фокус на “Я можу зробити” — формує внутрішню мотивацію.
• 🔹 Емоційна усвідомленість — вміння розпізнавати й приймати свої емоції.
• 🔹 Реакція на обставини, а не їх пасивне сприйняття — тобто розвиток активної життєвої позиції.
• 🔹 Організаторські навички — уміння структурувати свій день, навчання, обов’язки.
• 🔹 Соціальна підтримка — наявність друзів, родини, учителів, яким можна довіряти.
• 🔹 Почуття гумору — як спосіб знизити напругу й побачити ситуацію під іншим кутом.
• 🔹 Віра в себе — одна з головних умов психологічної стійкості.
• 🔹 Адаптивність і гнучкість — здатність змінювати підхід, коли ситуація цього вимагає.

Як виявити стійкість у учня?

Дослідники виявили, що стійкі діти відчували, що контролюють власні обставини, власні досягнення та успіхи; що вони вважали себе «організаторами власної долі»

Під час вебінару пані Джудіт Б. О’Локлін зосередила увагу на тому, як саме може проявлятися травма в поведінці дітей, і чому так важливо бути уважними до цих сигналів. Для мене цей блок був особливо цінним, бо багато реакцій учнів, які раніше могли здаватись “неприйнятними” чи “проблемними”, я тепер бачу зовсім інакше — як спосіб впоратися з глибоким внутрішнім болем чи тривогою.

Вона поділилася основними проявами травматичного досвіду в учнів, зокрема:

• Тривога, страх і постійне занепокоєння про власну безпеку або безпеку близьких (особливо членів сім’ї).
•  Боязнь повторення травматичних подій, зокрема насильства.
•  Поведінкові зміни: надмірна активність, труднощі з концентрацією, відсторонення, емоційні спалахи (гнів, агресія), а також уникнення школи.
•  Соматичні скарги, які не завжди мають фізичну причину — наприклад, головний біль, біль у животі чи в тілі.
•  Зниження академічної успішності — часто як наслідок внутрішнього напруження, а не відсутності мотивації.
• Надмірна або, навпаки, приглушена реакція на звук, дотик або різкі рухи — як відголосок гіперчутливості після стресу.

Для мене було відкриттям те, як уважно й співчутливо варто підходити до кожного учня. Пані Джудіт підкреслила, що поведінка дитини — це мова, яку ми маємо навчитися “читати”, щоби вчасно надати підтримку, а не лише дисциплінувати.

Під час одного з вебінарів пані Джудіт дуже чітко пояснила різновиди травм, з якими можуть стикатися наші учні. Вона наголосила, що травма — це наслідок події або серії подій, які є настільки емоційно або фізично загрозливими, що перевищують здатність людини впоратися з ними самостійно.

Виділяють два основні типи травми:

• Гостра травма — це реакція на одноразову або короткочасну подію, яка залишає сильний емоційний слід.
• Хронічна травма — наслідок тривалого перебування в ситуаціях загрози або нестабільності, часто — повторюваних. Вона може викликати тривалі фізіологічні та емоційні наслідки, що зберігаються роками.

Окремо пані Джудіт звернула увагу на типові реакції на стрес у шкільному середовищі, які варто навчитися розпізнавати. Вона пояснила, що у дітей під час стресу часто активуються автоматичні реакції типу “бий”, “біжи” або “завмри” (Fight, Flight, Freeze). Це виглядає ось так:

Можливі реакції на стрес у класі

Flight	Fight	Freeze
ЗамкнутістьВтеча з класуПропуск урокуМріянняЗдавалося б, ніби хтось спитьУникання іншихХованість або блуканняВідсторонення від реальност	Непокірна поведінкаАгресивна поведінкаДурне поводженняПроява непокориГіперактивністьСуперечкиКрики/обурки	Проява онімінняВідмова від відповідіНімотаВідмова від задоволення потребПустий поглядВідчуття нездатності рухатися або діяти

Під час вебінару пані Джудіт Б. О’Локлін порушила надзвичайно важливу тему — як травма впливає на навчання, особливо у підлітковому віці та серед учнів, які вивчають англійську як другу мову.

Вона пояснила, що рання травма серйозно обмежує здатність мозку дитини до мислення вищого порядку, тобто до аналізу, планування, саморегуляції. У таких учнівдомінує стан гіперзбудження і хронічного страху, через що вони буквально не можуть зосередитися — їхня увага “заручник” внутрішньої тривоги.

Особливо важливо це розуміти у роботі з дітьми, які вивчають англійську мову як другу. Пані Джудіт підкреслила, що травматичний досвід може:

• знижувати здатність концентруватися на вивченні мови;
• ускладнювати розуміння об’ємних текстів;
• впливати на якість письма і здатність до його редагування;
• робити важким перебування на уроці протягом тривалого часу.

У цій ситуації роль учителя є не просто педагогічною, а й глибоко людською. Як підкреслила пані Джудіт, від нас очікується створення безпечного і підтримуючого середовища, де учень зможе відновити емоційний баланс. Це вимагає від нас чутливості до потенційних тригерів, пов’язаних з минулим досвідом дитини, та усвідомлення, що певна поведінка може бути не “проблемною”, а симптомом глибшого пережитого.

Вчитель, чутливий до травм, перш за все має бути емпатійним. Ця якість — не просто перевага, а критично важлива. Емпатія дозволяє не лише краще зрозуміти учнів, а й створити атмосферу довіри, безпеки та прийняття. Вона також допомагає виховувати в дітях повагу й співпереживання одне до одного, що є основою інклюзивного класу.

Особливо важливо, як наголосила пані Джудіт, вміти вчасно направити дитину за підтримкою поза межами класу, якщо ситуація цього вимагає. Взаємодія зі шкільним психологом, соціальним працівником або іншими спеціалістами може стати ключем до відновлення внутрішньої рівноваги дитини.

Пані Джудіт Б. О’Локлін під час вебінару звернула особливу увагу на те, яким має бути вчитель, чутливий до травм, і як його підхід може змінити досвід навчання для учнів, які пережили складні життєві події.

Такий педагог:

• Має заздалегідь підготовлену систему підтримки, ще до виникнення кризових ситуацій, і вміє оперативно реагувати на непередбачувані події. Наявність чітко продуманого плану допомагає уникати паніки та приймати зважені рішення.
• Постійно спостерігає за атмосферою в класі, уважно ставиться до змін у поведінці, настрої або навчальній мотивації учнів, що може свідчити про внутрішній дискомфорт.
• Знайомий з культурним, соціальним і релігійним контекстом життя своїх учнів, що дозволяє уникати непорозумінь і формувати справді інклюзивне середовище.
• Приділяє увагу не лише академічним результатам, а й соціальним та емоційним потребам дітей. Вона підкреслила, що іноді саме емоційна стабільність є ключем до навчального успіху.
• Дивиться на учнів через “травмочутливу призму”. Замість того, щоб запитувати “Що не так з цією дитиною?”, такий педагог запитує “Що могло спричинити таку поведінку?”. Цей зсув у мисленні змінює тон взаємодії і допомагає будувати довіру.
• Створює простір, де учні можуть поділитися своїми почуттями, висловити тривоги, працювати над емоціями у безпечному, ненасильницькому середовищі, де немає страху бути осудженим.
• Демонструє відкритість і гостинність, приймає кожного учня з повагою до його особистості та життєвої історії.
• Запроваджує структуру і порядок, які забезпечують стабільність, але водночас зберігає гнучкість, дозволяючи адаптуватися до потреб конкретних учнів або ситуацій.

Це нагадування про те, що справжній педагогічний вплив починається із розуміння, співпереживання та готовності підтримати дитину не лише як учня, а й як людину.

Пані Джудіт Б. О’Локлін під час вебінару згадала надзвичайно цікаву концепцію стійкості, яку розробила Едіт Гротберг — видатна психологиня, що працювала над Міжнародним проєктом стійкості. Ця ідея особливо мене зацікавила, адже вона відкриває глибше розуміння внутрішніх ресурсів дитини.

Гротберг подає стійкість як «універсальну здатність», яку має кожна людина — здатність зменшувати або долати руйнівний вплив життєвих труднощів. Її дослідження показують, що кожна дитина вже володіє внутрішніми силами, які допомагають їй справлятися з викликами. Завдання дорослих — помітити ці ресурси та підтримати їх розвиток.

Вона запропонувала надзвичайно просту і водночас глибоку модель — «Я маю, Я є, Я можу», яка допомагає дітям і дорослим усвідомити власну силу:

• Я маю — це про соціальну підтримку: «Я маю людей, які мене люблять, підтримують, до яких я можу звернутися».
• Я є — це про внутрішні якості: «Я є доброю, сильною, цінною особистістю, я гідна любові та поваги».
• Я можу — це про навички: «Я можу вирішувати проблеми, шукати допомогу, говорити про свої почуття, справлятися зі складнощами».

Ця модель мені видалась дуже доступною для використання не лише з дітьми, але й у власному дорослому житті. Вона надихає на пошук і зміцнення внутрішніх опор.

Спробуйте її самі — це чудовий спосіб відчути власну силу і ресурси у складних ситуаціях.

 Картування середовища – «Я маю»
Це про усвідомлення того, хто і що нас підтримує. Пані Джудіт запропонувала кілька творчих підходів, які допомагають дітям краще зрозуміти свої ресурси:

• Малювання, письмо, обговорення з іншими — як спосіб самовираження;
• Ведення фотощоденника або створення візуального щоденника з важливими словами чи фразами;
• Читання історій і створення схем подібностей та відмінностей із героями — це допомагає бачити, що ми не самі у своїх переживаннях.

«Я можу» — діяльність, яка активує віру в себе
Цей компонент моделі розкриває вміння дитини діяти та рухатися вперед:

• Паперові твіти — короткі мотиваційні повідомлення;
• Вправа «Троянда і терн» — що було приємним (троянда), а що складним (терн) за день;
• Обговорення літературних прикладів, як-от «Вона наполягала» — надихає на наполегливість;
• Створення триколонкової діаграми: «Я можу зараз», «Що я роблю», «До чого прагну»;
• Візуалізація через точкоподібну діаграму – це простий, але потужний спосіб побачити свій прогрес і перспективу.

«Я є» — звернення до себе, власної ідентичності
Цей блок заохочує глибше самопізнання, розвиток самооцінки:

• Створення особистих наративів (історій про себе), читання або письмо;
• Діалогові журнали з учителем або однокласником — спосіб налагодити довіру;
• Фрески чи колажі, фото або відео — творчі методи для розкриття внутрішнього світу;
• Біо-куб, листи до себе — дуже глибокі практики, які формують самоусвідомлення.

Ці техніки легко адаптувати під різний вік і рівень готовності дитини ділитися. Мені особисто дуже відгукнулася ідея про «лист до себе» — як ніжний спосіб турботи про власний емоційний стан.

Тому пропоную зараз всім разом виконати вправу «Троянда і терн»

Отже, як створити клас, чутливий до потреб дітей, які пережили травму?

Пані Джудіт наголосила на наступному:

• Фізична й емоційна безпека — це основа всього. Простір має бути безпечним, передбачуваним, із чіткими та послідовними процедурами.
• Передбачуваність: дуже важливо м’яко та чітко організовувати перехід від однієї діяльності до іншої.
• Довіра: ми, як вчителі, повинні виконувати обіцянки, бути чесними, прозорими — особливо, коли йдеться про зміни.
• Можливість вибору: навіть простий вибір може повернути учневі відчуття контролю над ситуацією.
• Повага до поведінки, зумовленої травмою: ми не маємо карати, якщо розуміємо, що реакції дитини є симптомами травматичного досвіду.
• Навчання саморегуляції: важливо допомагати дітям усвідомлювати свої тригери і пропонувати позитивні моделі поведінки.

Якими характеристиками має володіти вчитель, чутливий до травм?

• Спостережливість і готовність діяти превентивно;
• Культурна обізнаність і повага до індивідуального досвіду;
• Орієнтація не лише на академічні, а й на соціально-емоційні потреби;
• Емпатія як основа спілкування;
• Гнучкість, але при цьому структурованість;
• Вміння бачити причину за поведінкою, а не лише зовнішні прояви.

Заключні думки, які мене особливо надихнули:
Пані Джудіт сказала, що кожна дитина має внутрішню силу та здатність до зростання, навіть після найважчих подій. Наше завдання — побачити цей потенціал і підтримати його. Учитель — це не просто провідник знань, це людина, яка вірить у дитину, коли вона ще не здатна вірити в себе.

Цей вебінар став для мене джерелом роздумів і практичних ідей. Я відчула велику відповідальність, але водночас і натхнення змінювати шкільне середовище на краще.

Вебінар 2: Чому вчителю потрібно дбати про себе?

Тема: Як підтримувати учнів і не “згоріти” самому

Успішний учень починається з… вчителя, який у ресурсі.

Турбота про себе — це не егоїзм, це професійна потреба. Адже вчитель, який виснажений, не може якісно підтримати інших. А той, хто піклується про себе, стає прикладом для учнів — як берегти себе, справлятися з емоціями, залишатись спокійним навіть у складних ситуаціях.

Що означає “турбота про себе”?

1. Оцінювати, як я себе почуваю

Час від часу зупинись і запитай себе:

Чи виспався/лась я?

Чи щось турбує мене емоційно?

Чи є у мене час на відпочинок?

Це як “перевірка батарейки” — без неї легко “сісти”.

Використовувати техніки емоційного ресету: улюблена музика, коротка медитація, спілкування з близькими.

– Застосовувати метод S.E.T.T.L.E.S. для щоденного самодогляду:

  – Stay focused – зосереджуйтесь на сьогоденні.

  – Engage – підтримуйте зв’язки з родиною, друзями.

  – Think positively – контролюйте негативні думки.

  – Treat others kindly – будьте добрими.

  – Limit media – обмежуйте час перегляду стресових новин.

  – Exercise – рухайтесь і дбайте про фізичне здоров’я.

  – Seek help – не соромтесь звертатись по підтримку[

2. Розуміти, що я теж можу втомлюватись через чужі проблеми

Коли ми працюємо з дітьми, які пережили травми чи складнощі, можемо почати відчувати втому від співпереживання — це нормально. Головне — вчасно це помічати.

Джудіт розповідає про важливість розпізнавання вторинної травматизації у вчителів, які працюють з дітьми, що пережили травми. Вона підкреслює, що вчитель, який не піклується про себе, ризикує «перегоріти» і втратити здатність підтримувати учнів.

Симптоми вигорання та вторинної травматизації у вчителів

– Втома, безсоння, дратівливість, складнощі з концентрацією, відчуття професійної неадекватності.

– Відчуття «перегорання» через співпереживання травмам учнів (компасійна втома).

– Важливо вчасно помічати ці симптоми, щоб не допустити погіршення стану

3. Робити паузи, рухатись, дихати

Навіть 5 хвилин перерви, трохи руху або медитація можуть знизити рівень стресу. Вчитель не має бути “роботом без втоми”.

Які ваші особисті сигнали, що ви починаєте відчувати емоційне вигорання? Як ви це помічаєте?

-Як ви зараз піклуєтесь про себе у щоденному житті? Що працює найкраще?

– Чи відчували ви коли-небудь, що ваша емоційна втома впливає на якість роботи з учнями? Як ви з цим справлялись?

– Які стратегії самодогляду ви хотіли б спробувати, але поки не наважуєтесь?

– Як можна навчити учнів цінувати турботу про себе на прикладі вчителя?

В одному випадку Джудіт працювала з учнем, який пережив сильний стрес і соціальну ізоляцію. Вона разом із колегами розробила план підтримки, який включав турботу про емоційний стан як учня, так і вчителів, що з ним працювали, що допомогло зберегти мотивацію і здоров’я всіх учасників процесу.

Вебінар 3: Чому послідовність у навчанні створює безпеку

Тема: Як зробити уроки передбачуваними, але не нудними

Учні краще вчаться, коли знають, чого очікувати.

Чітка структура і зрозумілі правила створюють відчуття безпеки — “я знаю, що буде далі”, “мені не страшно помилитись”.Але це не означає, що має бути нудно!

Навпаки — структура + творчість = найкращий результат.

Що можна робити:

Завершувати урок короткою рефлексією: “Що я сьогодні дізнався?”, “Що було для мене складним?”

Починати урок з емоційного індикатора (таблиця з кольорами/емоціями): кожен учень позначає свій настрій — це показує, що їхні емоції важливі.

Робити “День талантів” або “Презентацію про мене” — нехай учні покажуть, чим живуть, що їх надихає.

Джудіт Б. О’Локлін підкреслює

Турбота про себе та створення структурованого, безпечного, але водночас цікавого середовища — це основа для академічного та емоційного зростання учнів.

Anastasiia, [5/8/2025 8:34 PM]

2. Секції дошки (можна зробити 4 стовпці):

Колонка 1. Що для мене – турбота про себе?

> Що означає “піклуватись про себе” у вашому щоденному житті?

(* Сон не менше 7 годин

* Не забувати їсти

* Вимикати телефон хоча б на годину

* Дати собі право “нічого не робити”)

Колонка 2. Моє тіло каже “дякую”, коли…

> Які дії допомагають вашому тілу почуватись добре?

(* Прогулянка на свіжому повітрі

* Потягування вранці

* Танець на кухні

* Склянка води замість 5-ї кави)

Колонка 3. Емоційний reset — як я відновлюю енергію

> Що допомагає вам перезавантажитись емоційно?

(* Подивитися серію улюбленого серіалу

* Обійняти кота

* Написати подяку собі

* Послухати музику/пісні з дитинства)

Колонка 4. Турбота про себе вчителя – це не егоїзм, а…

> Закінчіть фразу:

> “Турбота про себе вчителя — це…”

(* …умова, щоб не зірватись на учнів

* …те, що показує приклад дітям

* …частина професії

* …джерело спокою на уроці)

Вона наголошує, що вчителі – це не роботи, а люди, які потребують відновлення і підтримки, і що створення культури самодогляду у школі – це ключ до успішної роботи з учнями.

4. Перш за все, що таке резильєнтність, хтось із присутніх знає?(Так/Ні)
Резильєнтність – це вроджена властивість особистості, що лежить в основі здатності долати стреси та важкі періоди конструктивним шляхом. Тобто, «відбудовуючи» себе після отриманих пошкодженнь. Проте не варто розчаровуватись якщо вона низька від народження, це одна тих речей, які людина здатна розвинути.
_питання до аудиторії: «чи вважаєте ви свій рівень резильєнтності достатнім?»
Особисто я дізнався що таке резильєнтність під час серії вебінарів на чолі з Джуді О’Локлін. Це було останнє, 4-те по рахунку заняття з Джуді. І я мушу сказати, що щось в цьому є, бо перед курсами я ставився до речей такого роду доволі скептично, проте ці рекомендації виявились на диво дієвими.
Перш за все, хочу сказати про ключові сімірку резильєнтності, це: ·  Компетентність — Знання, як справлятися зі стресовими ситуаціями

Впевненість — Віра у власні здібності

Зв’язок — Тісні стосунки з друзями, родиною та громадськими групами

Характер — Відчуття власної гідності та впевненості

Внесок — Усвідомлення, як ви можете робити внесок у навколишній світ

Стратегії подолання — Наявність навичок для подолання труднощів

Самоконтроль — Усвідомлення контролю над своїми рішеннями та діями Важливо не забувати, що одразу не вийде притримуватись всіх їх за разом, все приходить з часом та стараннями. Це буде легше зрозуміти якщо уявити Велике коло: