13 травня в нашому коледжі відбувся воркшоп «Психоемоційна підтримка в навчанні іноземної мови: виклики та рішення» для студентів 2–4 курсів. Організаторами заходу стали студенти коледжу — Анастасія Бараніченко, Микола Дорундяк і Марія Карп’юк та викладач циклової комісії іноземних мов Валентина Юріївна Кравчук. Вони підготували воркшоп на основі найцікавіших ідей із серії вебінарів Джудіт Б. О’Лафлін (США) — міжнародної експертки з підтримки учнів, які мають травматичний досвід. Під час воркшопу ми говорили про те, як учитель може розпізнати “мову поведінки” дитини, чому агресія чи відстороненість — це не “проблема”, а сигнал, і як створити середовище, де учня не карають за його біль, а підтримують. Обговорили важливі теми:— як виявляється травма в учнів на уроці;— що таке резильєнтність і як її формувати в дітях;— як вчителю не “згоріти”, підтримуючи інших;— чому турбота про себе — це частина професії, а не розкіш. Особливо вразила модель «Я маю – Я є – Я можу» — вона проста, зрозуміла й дуже дієва.А ще — чесна думка: вчитель теж людина. Ми маємо право бути втомленими, маємо потребу у відновленні. І тільки турбота про себе дозволяє турбуватись про інших. Дякуємо всім студентам за глибокі думки, приклади з життя й бажання ставати вчителями, які бачать серцем. “Психоемоційна підтримка в навчанні іноземної мови: виклики та рішення” Воркшоп для студентів 2–3 курсів На основі матеріалів вебінарів Джудіт Б. О’Локлін (США), січень–лютий 2025 року Успішно завершилася серія вебінарів Джудіт Б. О’Локлін про підтримку учнів з травматичним досвідом Детальніше про перший вебінар Особисто мене найбільше вразила лекція «Підтримка студентів-іммігрантів з травматичним досвідом». Пані Джудіт дуже чітко пояснила, що за звичною на перший погляд поведінкою (наприклад, агресією чи замкнутістю) часто ховається біль, страх або невпевненість. Вона наголошувала: ми не повинні сприймати таких учнів як «проблемних». Наше завдання — побачити джерело поведінки, зрозуміти дитину і допомогти їй. Особливу увагу приділила темі стійкості — як важливої якості, яку ми, як педагоги, маємо розвивати в наших учнях, особливо тих, що мають досвід травми. Вона наголосила, що стійкість — це не лише здатність вистояти, але й уміння адаптуватися, зростати, ставити під сумнів обставини та знаходити в собі сили рухатись далі. Це не просто про “виживання” — це про процвітання попри труднощі. Пані Джудіт поділилася низкою характеристик, які допомагають формувати стійкість у студентів: Як виявити стійкість у учня? Дослідники виявили, що стійкі діти відчували, що контролюють власні обставини, власні досягнення та успіхи; що вони вважали себе «організаторами власної долі» Під час вебінару пані Джудіт Б. О’Локлін зосередила увагу на тому, як саме може проявлятися травма в поведінці дітей, і чому так важливо бути уважними до цих сигналів. Для мене цей блок був особливо цінним, бо багато реакцій учнів, які раніше могли здаватись “неприйнятними” чи “проблемними”, я тепер бачу зовсім інакше — як спосіб впоратися з глибоким внутрішнім болем чи тривогою. Вона поділилася основними проявами травматичного досвіду в учнів, зокрема: Для мене було відкриттям те, як уважно й співчутливо варто підходити до кожного учня. Пані Джудіт підкреслила, що поведінка дитини — це мова, яку ми маємо навчитися “читати”, щоби вчасно надати підтримку, а не лише дисциплінувати. Під час одного з вебінарів пані Джудіт дуже чітко пояснила різновиди травм, з якими можуть стикатися наші учні. Вона наголосила, що травма — це наслідок події або серії подій, які є настільки емоційно або фізично загрозливими, що перевищують здатність людини впоратися з ними самостійно. Виділяють два основні типи травми: Окремо пані Джудіт звернула увагу на типові реакції на стрес у шкільному середовищі, які варто навчитися розпізнавати. Вона пояснила, що у дітей під час стресу часто активуються автоматичні реакції типу “бий”, “біжи” або “завмри” (Fight, Flight, Freeze). Це виглядає ось так: Можливі реакції на стрес у класі Flight Fight Freeze ЗамкнутістьВтеча з класуПропуск урокуМріянняЗдавалося б, ніби хтось спитьУникання іншихХованість або блуканняВідсторонення від реальност Непокірна поведінкаАгресивна поведінкаДурне поводженняПроява непокориГіперактивністьСуперечкиКрики/обурки Проява онімінняВідмова від відповідіНімотаВідмова від задоволення потребПустий поглядВідчуття нездатності рухатися або діяти Під час вебінару пані Джудіт Б. О’Локлін порушила надзвичайно важливу тему — як травма впливає на навчання, особливо у підлітковому віці та серед учнів, які вивчають англійську як другу мову. Вона пояснила, що рання травма серйозно обмежує здатність мозку дитини до мислення вищого порядку, тобто до аналізу, планування, саморегуляції. У таких учнівдомінує стан гіперзбудження і хронічного страху, через що вони буквально не можуть зосередитися — їхня увага “заручник” внутрішньої тривоги. Особливо важливо це розуміти у роботі з дітьми, які вивчають англійську мову як другу. Пані Джудіт підкреслила, що травматичний досвід може: У цій ситуації роль учителя є не просто педагогічною, а й глибоко людською. Як підкреслила пані Джудіт, від нас очікується створення безпечного і підтримуючого середовища, де учень зможе відновити емоційний баланс. Це вимагає від нас чутливості до потенційних тригерів, пов’язаних з минулим досвідом дитини, та усвідомлення, що певна поведінка може бути не “проблемною”, а симптомом глибшого пережитого. Вчитель, чутливий до травм, перш за все має бути емпатійним. Ця якість — не просто перевага, а критично важлива. Емпатія дозволяє не лише краще зрозуміти учнів, а й створити атмосферу довіри, безпеки та прийняття. Вона також допомагає виховувати в дітях повагу й співпереживання одне до одного, що є основою інклюзивного класу. Особливо важливо, як наголосила пані Джудіт, вміти вчасно направити дитину за підтримкою поза межами класу, якщо ситуація цього вимагає. Взаємодія зі шкільним психологом, соціальним працівником або іншими спеціалістами може стати ключем до відновлення внутрішньої рівноваги дитини. Пані Джудіт Б. О’Локлін під час вебінару звернула особливу увагу на те, яким має бути вчитель, чутливий до травм, і як його підхід може змінити досвід навчання для учнів, які пережили складні життєві події. Такий педагог: Це нагадування про те, що справжній педагогічний вплив починається із розуміння, співпереживання та готовності підтримати дитину не лише як учня, а й як людину. Пані Джудіт Б. О’Локлін під час вебінару згадала надзвичайно цікаву концепцію стійкості, яку розробила Едіт Гротберг — видатна психологиня, що працювала над Міжнародним проєктом стійкості. Ця ідея особливо мене зацікавила, адже вона відкриває глибше розуміння внутрішніх ресурсів дитини. Гротберг подає стійкість як «універсальну здатність», яку має кожна людина — здатність зменшувати або долати руйнівний вплив життєвих труднощів. Її дослідження показують, що кожна дитина вже володіє внутрішніми силами, які допомагають їй справлятися з викликами. Завдання дорослих — помітити ці…
